Офіційний веб-портал
Чернігівської міської ради

Сайт працює у тестовому режимі. Попередня версія сайту
!
Знайти
26 липня 2022 р.

У Чернігові першочергово планують перейменувати 18 вулиць та 5 провулків. Розповідаємо які і чому


Фото № 1

У Чернігові будуть перейменовані перші 18 вулиць міста та 5 провулків. Відповідне рішення затверджуватиметься на найближчому засіданні сесії Чернігівської міської ради.

Загалом 148 вулиць Чернігова потребують зміни назви, які в своїй основі є абсолютно недопустимими в північному місті Герої – Чернігові. Таке рішення є результатом обговорень фахових істориків, представників громадськості, структурних підрозділів міської ради та військових, які входять до складу робочої групи щодо перейменування вулиць Чернігова.

Засідання робочої групи проводяться з квітня 2022 року на базі Управління культури та туризму міськради. За результатом її роботи і було вирішено найменувати вулиці актуальними назвами. Зокрема, повернути їм історичні назви, імена постатей, які зробили вагомий внесок у розвиток міста та держави, а також сучасних військових подій, які сьогодні формують історію незалежної України.

Пропозиції до перейменування

№ з/п

Стара назва вулиці

Нова назва вулиці

1.

вул. Білоруська

вул. Стародубського полку

2.

провулок Білоруський

провулок Стародубського полку

3.

вул. Ватутіна

вул. Український хутір

4.

вул. Гагаріна

вул.  Тероборони

5.

вул. 77 Гвардійської дивізії

вул. Артилеристів

6.

вул. Гомельська

вул. Січових стрільців

7.

провулок Гомельський

провулок Січових стрільців

8.

1-й провулок Гомельський

1-й провулок Січових стрільців

9.

2-й провулок Гомельський

2-й провулок Січових стрільців

10.

вул. Декабристів

вул. Чорторийський яр

11.

вул. Кирпоноса

вул. Княжа

12.

вул. Кутузова

вул. Івана Сірка

13.

вул. Малясова

вул. Пантелеймонівська

14.

вул. Московська

вул. Героїв Маріуполя

15.

вул. Пугачова

вул. Швейцарівка

16.

вул. Пушкіна

вул. Василя Тарновського

17.

вул. Родимцева

вул. Воздвиженська

18.

вул. Рокоссовського

Проспект Левка Лук'яненка

19.

вул. Серьожнікова

вул. Борисоглібська

20.

вул. Суворова

вул. Троїцька

21.

вул. 1-го Травня

вул. 1-шої танкової бригади

22.

провулок 1-го Травня

провулок Олега Міхнюка

23.

вул. Чернишевського

вул. Василя Стуса

 

 

  Вулицю Білоруську на Стародубського полку 

Названа на честь Республіки Білорусь ще в радянський час. Це географічна назва держави, яка бере участь в агресивній, загарбницькій війні на боці Російської Федерації проти України. З її території з 24 лютого 2022 року російська армія здійснювала авіанальоти та ракетні удари практично по всій Україні включно з Чернігівською областю. Білоруські військовослужбовці у російській формі брали участь у спробах захопити Чернігів у березні 2022 р. Їх бачили місцеві мешканці селища Михайло-Коцюбинське. Також важливо, щов цій країні з 2020-го в країні відсутня легітимна, демократично обрана влада, яка не визнана в світі.

Пропонується перейменувати на вулицю Стародубського полку. Це найбільша за площею адміністративно-територіальна і військова одиниця Гетьманщини 1663–1782 рр. Полковий центр – місто Стародуб. Складався із 11 сотень. Охоплював північно-східну частину історичних земель Чернігово-Сіверщини.

На території полку знаходилося багато міст, які мали Магдебурзьке право (Стародуб, Почеп, Погар, Мглин, Новгород-Сіверський). Стародубський полк був найбільшим у Гетьманщині постачальником на зовнішній ринок прядива, конопляної олії, меду, воску, хутра.  У зв’язку з остаточним скасуванням російським урядом полкового устрою у Лівобережній Україні Стародубський полк у 1782 ліквідовано. 

 

Вулицю Ватутіна на Український хутір 

Вулицю в радянський час назвали на честь Ватутіна Миколи Федоровича — радянського воєначальника, генерала армії, Героя Радянського Союзу, члена Ревізійної Комісії КП(б) України (1940 – 1944).

На початку 1920-х рр. брав участь у боротьбі проти незалежності України, встановленні радянської влади – комуністичного тоталітарного режиму на території України.  У 1939 р. на посаді начальника штабу Українського фронту Червоної армії взяв участь в агресії та загарбанні Польщі, який діяв разом із нацистською Німеччиною.

Під керівництвом Ватутіна війська Воронезького фронту брали участь у вигнанні нацистів з Чернігівщини.

Відповідно пункту 1. статті Закону України «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років» назва вулиці не відноситься до пам’яток Другої світової війни 1939-1945 років, а це означає, що вона не знаходиться під охороною держави.

Внесок Ватутіна та військ під його командуванням у вигнанні нацистських військ із Чернігівської області висвітлені в музейній експозиції Чернігівського обласного історичного музею імені Тарновського, краєзнавчій та історичній літературі тощо.

Пам’ять про нього увічнена у топонімічному та меморіальному просторі Російської Федерації.

Пропонується перейменувати на вулицю Український хутір. Назва місцевості «Український хутір» з’явилася у 20-х рр. ХХ ст. Початкова її назва «дача Тіволі». Сама місцевість у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. була розташована на південно-західній околиці Чернігова,  знаходилась на Болдиній горі (за 1-м Холодним яром, поряд із вулицями  Подмонастирською та Пантелеймонівською), простягалась до Троїцького монастиря.

У 1921–1922 рр. під час процесу українізації вулиця «дача Тіволі» або вулиця «Тіволі» була перейменована на «Український хутір». Назву Український хутір зустрічаємо і на плані Чернігова 1930 р. Після Другої світової війни перейменована на вулицю Ватутіна.

Вулицю Гагаріна на  Тероборони 

Вулиця названа на честь Юрія Олексійовича Гагаріна  – льотчика-космонавта СРСР, Героя Радянського Союзу.

Ця постать відноситься до топонімів, що звеличують, увіковічують, пропагують або символізують державу-окупанта. Один із найпоширеніших в СРСР топонімів, який нав’язувала влада. Так, ця назва — шоста за кількістю назв вулиць в Україні (станом на листопад 2018 року таких було 628).

Отже, російський імперіалізм системно і цілеспрямовано формував у часи СРСР росієцентрічність освоєння людством космосу, вищість росіян серед представників всіх національностей в Радянському Союзі, відкидаючи внесок українців та представників інших народів та інших країн світу. 

Пропонується перейменувати на Тероборони, які у складі ЗСУ (територіальна оборона – окремий рід сил ЗСУ) зробили вагомий внесок в обороні України, в тому числі і Чернігівської області, від російського агресора після його вторгнення з 24 лютого 2022 року.

Представники Тероборони – молоді хлопці та дорослі чоловіки, які взяли на себе відповідальність й 24 лютого стали відстоювати місто Чернігів. Дії воїнів територіальної оборони, як і всіх українських військ, відрізнялись рішучістю, поєднанням стійкості і активності в обороні, намаганні постійно боротись за захоплення ініціативи та утримувати її, прагнення досягти тактичних успіхів та розвинути їх в оперативний, високим рівнем взаємодії різних складових сил оборони, видів і родів військ, нестандартними тактичними рішеннями.

Вулицю 77 Гвардійської Дивізії на вулицю Артилеристів 

Названа на честь 77-ї Гвардійської стрілецької Чернігівська ордена Леніна Червонопрапорної ордена Суворова дивізії. Вона брала участь у вигнанні нацистських військ у вересні 1943 року з Чернігова.

Варто врахувати, що:

  • її сучасна спадкоємниця 77-а окрема гвардійська Московсько-Чернігівська ордена Леніна, Червонопрапорна, ордена Суворова II ступеня бригада морської піхоти ЗС Російської Федерації, яка була розформована в 2008 р. Її наступники: 414-й окремий батальйон морської піхоти м. Каспійськ та 727-й окремий батальйон морської піхоти м. Астрахань. Нині вони беруть участь у війні проти України.
  • у СРСР назва «гвардійська» з’явилася, коли в 1941 р. Й. Сталіну необхідно було активізувати російський національний патріотизм для відновлення та зміцнення мотивації особового складу Червоної армії воювати з нацизмом. Ця назва комуністичним тоталітарним режимом позичена з назви елітної частини армії Московського царства в 1700 р., а потім Російської імперії (з 1721). Після розвалу СРСР найменування частин збройних сил зберіглося в Російській Федерації та Білорусі. У 2016 р. в Незалежній України Збройні Сили позбавилися цих назв. У сучасній війні Російської Федерації проти України беруть участь і гвардійські формування. 18 квітня 2022 року президент РФ В. Путін надав 64 окремій мотострілецькій бригаді почесне найменування «гвардійська». Це та сама бригада, яка стояла в Бучі Київської області та вчиняла там масові звірства.

Таким чином, існування в топоніміці населених пунктів України назви «гвардійська» є імперським маркером, символізує та пропагує збройні сили Московського царства, Російської імперії, СРСР та Російської Федерації, тобто російського імперіалізму з усіма його злочинами проти Українського народу в минулому та у наш час.

Пропонується перейменувати на Артилеристів назва на честь українських артилеристів, які гідно, успішно, професійно захищають Україну від російського агресора в сучасній війні. Громада Чернігова на власні очі побачила, як артилерія військ оперативного командування «Північ» Сухопутних військ ЗСУ під час оборони обласного центру з 24 лютого до початку квітня 2022 року успішно протидіяла переважаючим силам ворога, максимально зменшуючи шкоду від їхніх обстрілів. Згадаємо, що практично кожний ранок у місті починався з гучних залпів українських РСЗВ і ствольної артилерії.

Генеральний штаб ЗСУ, українські військові історики так оцінили дії артилеристів у взаємодії з іншими захисниками обласного центру та Чернігівської області в цілому: «Дії українських військ в цілому відрізнялись рішучістю, поєднанням стійкості і активності в обороні, намаганні постійно боротись за захоплення ініціативи та утримувати її, прагнення досягти тактичних успіхів та розвинути їх в оперативний, високим рівнем взаємодії різних складових сил оборони, видів і родів військ, нестандартними тактичними рішеннями. Все це призвело до успішного ведення оборонної операції у Сіверському операційному районі, завданню важких втрат переважаючим силам противника, що призвело його до необхідності відступити, зірвало його стратегічні та оперативні плани, змусило вживати додаткові заходи для відновлення боєздатності своїх військ».

Таким чином, важливо і почесно назвати вулицю Артилеристів. Це вдячність громади Чернігова захисникам і висока й заслужена оцінка їхньої ратної справи.

 

Вулицю Гомельську на Січових Стрільців 

Названа на честь міста і області в Республіці Білорусь ще в радянський час. Це географічна назва держави, яка бере участь в агресивній, загарбницькій війні на боці Російської Федерації проти України. Також важливо, що з 2020 року в країні відсутня легітимна, демократично обрана влада, яка не визнана в світі.

Особливо треба звернути увагу у сучасній агресії Російської Федерації проти України, що саме з території Гомельської області вівся обстріл ракетами та здійснювали бойові вильоти військові літаки російського агресора на територію Чернігівської області.

Пропонується перейменувати на Січових Стрільців. Це військова формація часів Української революції 1917–1921 рр., створена українцями-військовополоненими австро-угорської армії, одна з найбільш боєздатних і дисциплінованих в Армії Української Народної Республіки.

Пісня Січових Стрільців «Ой, у лузі червона калина» символ єднання України, її Збройних Сил.

Вулицю Декабристів на Чорторийський яр

У радянський час назва вулиці Декабристів нав’язувалася відповідно комуністичної ідеології як передтеча майбутнього більшовицького перевороту та захоплення влади. Вона входила до обов’язкового кола назв вулиць середніх і великих міст України. Декабристський рух виступав тільки за оновлення та відповідно зміцнення Російської імперії за зразками імперій Західної Європи кінця XVIII  — початку XIX ст.

Таким чином, ця назва відноситься до топонімів, що звеличують, увіковічують, пропагують або символізують державу-окупанта, її минуле.

Пропонується перейменувати на вулицю Чорторийський Яр. Місцевість і топонім «Чорторий» на північний околиці Чернігова відомий з XVIII ст. Через Чорторийський яр (яри) проходила Шосейна вулиця (нині проспект Миру), де через «Чорториївський рівчак», що протікав яром був збудований дерев’яний Чорториївський міст.

У 1923 р. поблизу Чорториївського рівчака був знайдений найбільший у Чернігові скарб срібних голандських та німецьких талерів.

Як вулиця була прокладена у 1950-х рр. з назвою «1-й Чорторийський Яр», а згодом, у 1960 р. до 135-річчя повстання декабристів була перейменована. Повернення назви «Чорторийський яр» вулиці збереже чернігівський колорит у міському просторі.

Вулицю Кирпоноса на Княжу 

У радянський час названа на честь Кирпоноса Михайла Петровича, більшовицького діяча, радянського воєначальника, учасника війни проти УНР, одного із організаторів більшовицьких диверсійних загонів на Чернігівщині, командира дивізії під час війни СРСР проти Фінляндії (1939 – 1940), генерал-полковника, командувача Південно-Західним фронтом (06.09.1941), Героя Радянського Союзу (21.03.1940).

У січні 1918 р., після демобілізації з лав російської армії, повернувся в рідні краї. На той час III-м Універсалом УЦР 20 листопада 1917 р. була проголошена Українська Народна Республіка. Він вступив до російських більшовицьких загонів, воював на Чернігівщині проти Української держави гетьмана Павла Скоропадського.

Згодом М. Кирпонос командував 70-ою стрілецькою дивізією 7-ої армії загарбників, а на початку німецько-радянської війни і своєї загибелі очолював Південно-Західний фронт.

Кирпонос – комуніст, який успішно робив військову кар’єру на ниві сталінської політики, свідомо й послідовно служив російському комуністичному агресору проти Української державності,  колабораціоніст, зрадник України.

Пропонується перейменувати на Чернігівське князівство державно-територіальне утворення часів Київської Русі та Великого князівства Литовського з політичним центром у Чернігові.

Формування території князівства почалося при першому літописному чернігівському князю Мстиславу Володимировичу (1022–1036). Чернігівське князівство протягом понад 200 років було одним із найбільших і наймогутніших складових держави.

Відтак, Чернігів – в його історичному центрі, заслуговує вулицю Княжа, яка підкреслюватиме значення цієї історії та спадщини.

Вулицю Кутузова на Івана Сірка

Названа на честь Голенищева-Кутузова Михайла Іларіоновича  російського полководця і дипломата, генерал-фельдмаршала і світлійшого князя (з 1812), героя франко-російської війни 1812 р.

Учасник російсько-турецької війни 1768-1774 рр., унаслідок якої до складу Російської імперії увійшли Південна Україна, Північний Кавказ і Крим. Командував корпусом під час російсько-польської війни 1792 р., наслідком якої став другий розподіл Речі Посполитої.

У 1811-1812 рр. Кутузов очолював російські війська у російсько-турецькій війні 1806-1812 рр., завдяки якій Росія приєднала Бессарабію.

У серпні 1812 р. Кутузов став головнокомандувачем російської армії.

Постать Михайла Кутузова міфологізована російськими діячами минулого. Його зображали мужнім та мудрим воєначальником, геніальним стратегом та батьком солдатів.  Насправді ж він був лизоблюдом, педофілом і абсолютно бездарним полководцем. Ця постать відноситься до найважливіших й найвідоміших топонімів  імперських маркерів, що звеличують, увіковічують, пропагують або символізують державу-окупанта та її армію.

Пропонується  перейменувати на Івана Сірка. Це український полководець, подільський шляхтич, козацький ватажок, кальницький полковник, легендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового. Здобув перемогу в 65 боях. Герой багатьох українських пісень і казок.

Брав участь у війнах Богдана Хмельницького з Річчю Посполитою, але найбільше й успішно воював проти Османської імперії та її васалів.

У 1654 р. Іван Сірко, разом з полковниками Іваном Богуном, Петром Дорошенком та іншими, виступав проти підписання Переяславської угоди, і як більшість запорожців, відмовився від присяги московському царю Олексію Михайловичу.

У 1660-1680 рр. дванадцять разів був обраним кошовим отаманом.

Після Андрусівського договору 1667 р. зайняв виразно антимосковську позицію, брав активну участь в антимосковському повстанні.

У 1672 року претендував на гетьманську булаву, що посварило його з новим гетьманом Іваном Самойловичем і московським урядом, який заслав його до Тобольська. По поверненні з московської неволі (1673 р.) до кінця життя залишився противником Москви та Івана Самойловича, обстоюючи насамперед автономні інтереси Запорожжя.

 

Вулицю Малясова на Пантелеймонівську 

У радянський час названа на честь Віктора Олександровича Малясова  гвардії майора Червоної Армії, учасника німецько-радянської війни, Героя Радянського Союзу (1944).

До вересня 1943 р. капітан Віктор Малясов командував батальйоном 234-го гвардійського стрілецького полку 76-ї гвардійської стрілецької дивізії 61-ї армії Центрального фронту. Відзначився під час битви за Дніпро.

Внесок Малясова у вигнанні нацистських військ із Чернігівської та Київської областей висвітлені в музейних експозиціях Києва і Чернігова, краєзнавчій та історичній літературі тощо.

Назавжди зарахований Малясов у списку особового складу 1-ї роти 234-ї гвардійського десантно-штурмового Чорноморського ордена Кутузова полку імені Олександра Невського, тактичного формування Повітряно-десантних військ Збройних сил СРСР та Збройних сил Російської Федерації.

Відомо, що з 2014 р. це російське військове формування бере участь в агресії проти України.

Таким чином, топонім на честь Віктора Малясова є імперським маркером, що звеличує, увіковічує, пропагує та символізує державу-окупанта та її армію.

Пропонується перейменувати на вулицю Пантелеймонівську, яка з’явилася в Чернігові наприкінці XIX ст. Ім'я Пантелеймон пов'язують з великомучеником і цілителем Пантелеймоном.  Він умів зціляти всіх, хто до нього звертався, включаючи тюремних в'язнів, і не брав за це плату. Його піддали мукам і віддали на розтерзання левам, але він залишився неушкодженим. Мученика прив'язали до оливки і відрубали голову. Разом з кров'ю на місці рани потекло молоко, а дерево почало цвісти.

Культ святителя  Пантелеймона розповсюдився по усьому християнському світу. Церкви, присвячені святому з’явилися вже у ІV ст., зображення його стали популярними у стінописі та іконописі.

Вважається покровителем лікарів та  воїнів.

Вулицю Московську на Героїв Маріуполя 

Названа на честь столиці і області Російської Федерації держави-агресора проти України. Найпоширеніша назва на всій території, яку брав під свою владу російський імперіалізм, має на меті формування та зміцнення стереотипу, що це і є столиця підвладних народів, реальний центр влади для інших народів.

Маркування російським імперіалізмом української території топонімами, які були чужинськими для України і підміняли нашу національну самобутність. Правителі цієї системи знали що роблять, насаджуючи свої назви, щоб змалечку українці звикали до цих назв як до рідних, своїх, невід'ємних.

Пропонується перейменувати на Героїв Маріуполя. Після вторгнення РФ 24 лютого до 16 травня 2022 року боронили місто від військ російського агресора. 2 березня росіяни взяли Маріуполь в облогу. Вони методично знищували місто, спричинивши гуманітарну катастрофу. Захисники були притиснуті до промислових районів на узбережжі.

10 квітня окупанти оголосили про блокаду комбінату «Азовсталь» і висунули полку Національної гвардії «Азов», який обороняв його, вимогу здатися. Утім, 12 квітня до азовців приєдналися бійці 36-ї бригади морської піхоти, яким удалося прорватися з комбінату імені Ілліча.

Завдяки оборонцям Маріуполя Збройні Сили України отримали критично важливий час на формування резервів, перегрупування сил та отримання допомоги від партнерів. Війська російського агресора мали великі втрати у живій силі, техніці та озброєнні. Всі поставлені командуванням ЗСУ завдання оборонці Маріуполя виконали у повному обсязі.

Вищим військовим командуванням було віддано наказ командирам підрозділів, які перебувають на «Азовсталі», зберегти життя особового складу.

Вулицю Пугачова на Швейцарівку 

Названа на честь Омеляна Івановича Пугачова  донського козацького отамана, одного із керівників селянської війни на землях Російської імперії у 1773-1775 рр. Імперська російська, а потім радянська влада намагалися змалювати його типовим представником російського донського або уральського козацтва. Хоча Пугачов мав українське коріння, однак не є українським національним героєм.

Сміливий і підприємливий, не схильний до осілого життя і землеробської роботи, він з ранніх років виявив риси лідера, прагнення виділитися серед інших козаків. Під час поневірянь по країні видавав себе за багатого купця, який приїхав з Царгорода. Кілька разів тікав з-під варти, навесні 1773 р. на Яїку оголосив себе імператором Петром III, що нібито дивом врятувався від загибелі.

Відомо про три місяці його перебування серед старообрядців Стародуба, але цього замало, щоб пов’язати Пугачова з Чернігівщиною.

В радянські часи назва вулиці на честь Пугачова являла собою маркування української території топонімами компартійного режиму.

Пропонується перейменувати на Швейцарівку історично сформована місцевість (район) Чернігова, розташована на території колишнього села Швейцарівка на заході центральної частини Деснянського району Чернігова на схід від проспекту Миру в долині (лівий берег) струмка Чорторийка, що впадає в річку Стрижень.

На Швейцарівці розташовані або межують вулиці Чернігівська, Олени Білевич, Поліни Осипенко, Мстиславська, Юрія Мезинцева, Ігоря Алексєєва, Олексія Самійленка, Героїв Чорнобиля, Партизанська, Волонтерів. На захід від Швейцарівки в урочищі Рашевщина була розташована садиба художника і скульптора Івана Рашевського (просп. Миру, 116).

Вулицю Пушкіна на Василя Тарновського

Олександр Сергійович Пушкін  російський поет, драматург і прозаїк, заклав основи російського реалістичного напряму, критик і теоретик літератури, історик, публіцист; один з найавторитетніших російських літературних діячів першої третини XIX ст. Ще за життя Пушкіна склалася його репутація найбільшого національного російського поета. Пушкін вважається в Росії основоположником сучасної російської літературної мови.

Пушкін називав Україну «малоросією» і дорікав за прагнення незалежності, був прихильником московського царя Петра І, який знищив гетьманську столицю Батурин разом з жінками та дітьми та привласнив тисячолітню та духовну спадщину древньої Київської держави Русь, перейменувавши Московію на Росію. Презирливо ставився до видатного українського гетьмана Івана Мазепи, зображаючи його максимально негативним дідом, збоченцем і маразматиком.

Пушкін брав пропагандистську участь у каральних акціях геноцидного характеру проти народів Кавказу,  прославляв геноцид Кавказької війни 1812 р. та російського генерала Петра Котляревського, який очолював російські війська під час завоювання.

Поляків Пушкін ненавидів, під час Польського повстання 1830 р. закликав «душити поляків у зародишу».

Вірш Пушкіна «Клеветникам России» нині найбільше використовує ворожа російська пропаганда для виправдання війни проти України.

Отже, ця постать відноситься до найважливіших й найвідоміших топонімів імперських маркерів, що звеличують, увіковічують, пропагують або символізують державу-окупанта та її культуру. Відноситься до найбільш знакових символів «руського миру» у міській топоніміці населених пунктів України. Також необхідно врахувати, що О. Пушкін був офіційним оспівувачем імперіалістичної, ксенофобної політики Російської імперії, виправдовував злочини проти цивільного населення, однозначно виступав проти визвольної боротьби Українського народу.

Пропонується перейменувати на Василя Тарновського. Це відомий меценат, колекціонер, громадський діяч. 

З юнацьких літ  Тарновський розпочав колекціонування українських старожитностей, не шкодуючи коштів на придбання рідкісних експонатів. Василь Тарновський-молодший зібрав 1000 одиниць живописних творів, малюнків, рукописів, автографів та особистих речей Т. Шевченка. За фінансової допомоги мецената впродовж багатьох років виходив щомісячний журнал «Киевская старина».

Василь Васильович склав значні пожертви на спорудження пам’ятників І. Котляревському в Полтаві та Б. Хмельницькому в Києві, зведенні Київської громадської бібліотеки, проведення археологічних досліджень на Княжій горі поблизу Канева.

У 1897 р. Василь Тарновський подарував колекцію «без права відчуження і переміщення з міста Чернігова» Чернігівському губернському земству. Чернігівський історичний обласний музей носить ім’я В. Тарновського основу якого є колекція видатного мецената.

Вулицю Родимцева на Воздвиженську 

У радянський час названа на честь Родимцева Олександра Ілліча росіянина, радянського воєначальника, генерал-полковника (1961), командуючого 1-ї гвардійської армії (1960 – 1966), двічі Героя Радянського Союзу, члена ВКП(б) / КПРС з 1929 р.

Як воїн-інтернаціоналіст СРСР у 1937 р. воював в Іспанії, а у 1939 р. в агресії та загарбанні Польщі. У 1941 – 1945 рр. брав участь у німецько-радянській війні.

Внесок Родимцева та військ під його командуванням у вигнанні нацистських військ із України висвітлені в музейних експозиціях України, краєзнавчій та історичній літературі тощо.

У меморіальному та топонімічному просторі Росії та України його постать широко представлена. Зокрема, у квітні 2022 р. у Волгограді РФ відкрито пам'ятник О.  Родимцеву.

Таким чином, топонім на честь Родимцева Олександра Ілліча є імперським маркером, що звеличує, увіковічує, пропагує та символізує державу-окупанта та її армію.

Пропонується перейменувати на Воздвиженську. На початку XIX ст., на картах міста значиться вулиця Воздвиженська, названа на честь Воздвиженської церкви, яка була зведена у XVII ст., неподалік від П’ятницької брами.

Кілька разів за своє існування храм зазнавав перебудов: відомо щонайменше дві масштабні реконструкції, зокрема, в 1759-1778 рр. замість дерев’яного храму, що згорів 1770 р., було зведено новий з кам’яним першим поверхом. Поблизу розташовувався цвинтар. Під час Другої світової війни церква отримала значні пошкодження і була розібрана в середині 1940-х рр..

Вулицю Рокоссовського на проспект Левка Лук'яненка 

Названа в радянський час на честь Рокоссовського Костянтина Костянтиновича, радянського і польського полководця та державного діяча, Маршала Радянського Союзу (1944), Маршала Польщі, двічі Героя Радянського Союзу (1944, 1945), кавалера ордену «Перемога».

Війська Центрального фронту під його командуванням взяли участь у вигнанні нацистських військ із території Чернігівської області.

Внесок К. Рокоссовського та військ під його командуванням у вигнанні нацистських військ із Чернігова та області висвітлені в музейній експозиції Чернігівського обласного історичного музею імені Тарновського, краєзнавчій та історичній літературі тощо.

Також пам’ять про нього увічнена у топонімічному та меморіальному просторі Республіки Білорусь, Російської Федерації.

Пропонується перейменувати на проспект Левка Лук'яненка. Він пройшов Австрію, служив у Грузії та Закавказзі. Міг зробити блискучу партійну кар’єру.

Натомість Левко Лук’яненко обрав шлях свідомої боротьби за справедливість. На Львівщині, куди його направили «на партійну роботу» він створив опозиційну до радянської влади Українську робітничо-селянську спілку, яка виступала за конституційне відокремлення України від СРСР.

У січні 1961 р. Левка Лук’яненка засудили до розстрілу «за антирадянську агітацію та пропаганду». 72 доби він провів у камері смертників, доки не дізнався, що його вирок замінено 15-ма роками ув’язнення в таборі суворого режиму у мордовських таборах.

Після звільнення у 1976 р. розпочав політичну боротьбу. Він став одним із засновників Української Гельсінської групи, яка стала   потужним механізмом донесення правди про ситуацію з правами людини на теренах СРСР і підтримки дисидентського руху. 

У березні 1990 р. став народним депутатом Верховної Ради, а 24 серпня 1991 р. одним із співавторів «Акту проголошення Незалежності України». Тоді ж, у 1991 р., балотувався в Президенти України, посів третє місце.

Під негласним наглядом каральних органів певний час Левко Лук’яненко проживав на вул. Рокосовського в Чернігові, де проводив активну роботу і зустрічі з однодумцями.

В останні дні, попри поважний вік, Левко Лук’яненко брав активну участь у житті держави. Від початку російсько-української війни він регулярно їздив на передову до наших захисників. 

Вулицю Серьожнікова на Борисоглібську 

У радянський час названа на честь Серьожникова Олександра Івановича, командира 292-го стрілкового полку 181-ї Сталінградської ордена Леніна стрілецької дивізії, майора, Героя Радянського Союзу (1943, посмертно) за форсування Дніпра. 2 жовтня 1943 майор Олександр Іванович Серьожников загинув у бою на околицях  Чернігова.

Внесок Серьожникова у вигнанні нацистських військ із Чернігівської області висвітлено в музейній експозиції Чернігівського обласного історичного музею імені Тарновського, краєзнавчій та історичній літературі тощо. На одному з будинків у Чернігові встановлено меморіальну дошку на його честь.

Таким чином, топонім на честь Серьожникова Олександра Івановича є імперським маркером, що звеличує, увіковічує, пропагує та символізує державу-окупанта та її армію.

Пропонується перейменувати на Борисоглібську.  У 1805 р. на планах Чернігова значилася Борисоглібська вулиця. Починаючи з другої чверті ХІХ ст. вулиця активно забудовувалася індивідуальними житловими будинками. На ній розташовувалися ряд крамниць та ательє. У 1919 р. більшовицька влада перейменувала вулицю Борисоглібську на Трудову, а в 1964 р. на О. Серьожникова.

Під час Другої світової війни вся дерев’яна забудова була цілковито знищена. При повоєнному відновленні акцент було вирішено зробити на пішохідній ролі вулиці, якою вона зараз і лишається. Загальна довжина  300 м.

Вулицю Суворова на Троїцьку 

Суворов Олександр Васильович  організатор придушень національно-визвольних повстань та депортацій, зокрема придушення Коліївщини в Правобережній Україні й повстання Костюшка, а також депортації кримських християн до Російської імперії й депортації з Кубані ногайців. Всі ці акції відзначалися жорстокістю та мали ознаки геноциду.

Підлягає обов’язковому перейменуванню відповідно політики деколонізації По-перше, тому, що ця фігура, крім того, що вона входить до пантеону героїв Російської Федерації, до цього входила до пантеону героїв СРСР і ще раніше – Російської імперії. По-друге, ця персона не може бути героєм для України, українського народу, випускників військових навчальних закладів України, оскільки триває агресія Російської Федерації проти нашої країни. А по-третє, слід враховувати місце і роль Суворова в історії України.

Пропонується перейменувати на Троїцьку. Це одна з вулиць Чернігова у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Її поява пов’язана з інтенсивним економічним розвитком міста у другій половині ХІХ ст., а назва – із Троїцьким собором, до якого нею можна було дістатися. На Троїцькій вулиці знаходились приватні садиби чиновників, міщан, купців, заможних козаків та селян.

Вулицю перейменували у 1919 р.

Найменування вулиці Троїцька замість Суворова поверне у міську топоніміку чернігівську назву з більш точною прив’язкою на місцевості

Вулицю 1-го Травня на 1-ої танкової бригади 

Названа на честь свята Міжнародного дня солідарності трудящих, що відзначається 1-го травня. З 2017 р. в Україні має назву «День праці». В СРСР, тобто комуністичному тоталітарному режимі, відзначення солідарності трудящих, громадянські заходи з вимогами покращення життєвих умов, закликів до міжнародної солідарності й боротьби проти мілітаризму та війни, зразу перетворилися на офіціозно-політичні дійства, спрямовані на збереження та зміцнення влади.

Пропонується назвати на честь 1-ої окремої танкової Сіверської бригади (1 ОТБр, в/ч А1815, пп В1688) Сухопутних військ Збройних сил України. З 24 лютого до початку квітня 2022 року її підрозділи разом з іншими частинами ЗСУ героїчно захистили Чернігів від захоплення військами російського агресора, брали участь в успішній обороні, а потім визволенні окупованій рашистами території Чернігівської області. Дії 1-ої окремої танкової Сіверської бригади, як і всіх українських військ, відрізнялись рішучістю, поєднанням стійкості і активності в обороні, намаганні постійно боротись за захоплення ініціативи

Вулицю Чернишевського на Василя Стуса 

Ніколай Чернишевський російський публіцист родом із Саратова. Належав до критиків капіталізму, до утопістів. Його твір «Що робити?» («Что делать?») входив у програми шкіл та вузів, але через свою низьку  художність мало ким був насправді прочитаний. Жодного стосунку до України не має, а його вплив на українських письменників переоцінений радянською пропагандою.

Пропонується перейменувати на Василя Стуса. Це великий українськи  й поет, літературний критик, перекладач Ґете і Рільке, політв’язень, член УГС, борець за незалежність України. 

У 1972 р. вперше арештований. За кордоном виходили його поетичні збірки, які були визнані шедеврами світової поезії. Під час другого арешту покарання відбував у мордовських концтаборах. Стус був знищений у карцері, обставини загибелі досі не вияснені.

У 1989 р. перепохований у Києві, на Байковому цвинтарі

 

Інформаційні довідки

 

Прес-служба Чернігівської міської ради

Онлайн трансляції
Бюджет участі
Місто легенд
Створення ОСББ
Чернігів, купуй рідне!