Офіційний веб-портал
Чернігівської міської ради

26 квітня стало чорною датою не лише для українського народу, а для всього людства. Той трагічний день відізвався тривожним зойком, відчуттям біди, невизначеності майбутнього… Кожного року ми повертаємося пам’яттю і серцем до незабутніх трагічних подій, щоб ще раз осягнути, кому зобов’язані мирним небом над головою, можливістю жити і ростити дітей та онуків. Віддаємо данину шани і вдячності тим, хто пожертвував найдорожчим, хто пішов у вічність заради життя і майбутнього свого народу та всього людства. Чорнобиль — наше лихо, наш біль, наша трагедія, котру ми отримали “у спадщину” і яку, на превеликий жаль і сором, змушені будемо передати майбутнім поколінням. Понад 23 роки минуло від того часу, коли страшна біда прийшла в Україну, накривши чорним смертельним крилом Росію, Білорусь та інші країни. Поліське містечко Чорнобиль, якому виповнилося 800 років, зайняло місце у сумнозвісному списку поряд із Хіросимою та Нагасакі. Аварія, що трапилася на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції, стала однією з найбільших катастроф в історії людства. Вона вплинула на долі мільйонів людей. 14 грудня Україна вшановує учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. У подоланні наслідків тієї страшної аварії брали участь 343 працівники пожежної охорони Чернігівщини. Вже через годину після вибуху до місця події виїхала пожежна автодрабина та вантажний автомобіль з вогнегасним порошком. 27 квітня 23 співробітникb пожежної охорони на трьох одиницях пожежної техніки увійшли до складу регіонального зведеного загону, який був створений на базі об'єднання "Хімволокно". Цей загін відбув для виконання завдань з ліквідації наслідків аварії до білоруського міста Брагін. 2 травня у Чернігові був сформований зведений загін пожежної охорони області у складі 4-х частин на чолі з підполковником внутрішньої служби Іваном Дрижаком. До його складу увійшли 192 пожежники з обласного центру, Прилук, Ніжина, Мени та багатьох інших населених пунктів області. Особовому складу довелося виконувати дуже складну і потрібну роботу по охороні самої станції та прилеглих територій від пожеж, дезактивації техніки, яка використовувалася в зоні підвищеної радіації, консервації станції і самого пошкодженого реактора 4-го енергоблоку, відкачці води з-під реактора, та інших спеціальних заходах. Неподалік від Прип'яті безпосередню приймали участь у гасінні лісу, який називався "рудим" після викиду радіації. Одна з ланок чернігівських пожежників, яку очолював тоді капітан внутрішньої служби Анатолій Григоренко, першою почала виконувати спеціальне завдання в зоні четвертого реактора, змиваючи з його даху смертоносні графітові брили. До складу ланки добровільно увійшли старший лейтенант внутрішньої служби Юрій Білик, лейтенант внутрішньої служби Георгій Прядко, молодший лейтенант внутрішньої служби Геннадій Бібік, сержанти внутрішньої служби Володимир Кубрак і Сергій Тишик, молодший сержант внутрішньої служби Петро Кислий. Вже після другої ходки на дах понівеченого реактору, пожежникам важко було триматися на ногах. Проте, ніхто особливо цим не переймався. Відлежалися, трохи поспали, а за якийсь час знову на дах. Як вони тоді витримали у такому напруженому режимі з явними ознаками променевої хвороби і з таким жахливим самопочуттям, важко уявити. Люди працювали на даху зруйнованого реактору, поливаючи спеціальною сумішшю розкидані графітові рештки. До речі, суміш ту готували на похідних польових кухнях та вручну відрами заливали у ємності пожежних цистерн. На той час то була єдина можливість, бо якось механізувати той процес за таких обставин було дуже складно. Наливши розчин, їхали до реактору, піднімалися на дах і працювали. За 10 хвилин наступало напівзапаморочення, яке свідчило про дуже високий рівень радіації. У такому напівсвідомому стані, відпрацювавши, поверталися до автомобіля, що завжди чекав з уже увімкненим двигуном. І доки поверталися до табору, впадали у якесь марення, важке і тягуче, бо сном чи відпочинком цей стан назвати не можна було ніяк. Зранку все починалося спочатку. Склад ланки спав по 2-3 години на добу, а потім знову і знову робив неймовірне - працював на даху четвертого реактора, знаючи, що навіть один додатковий крок по ньому - то "зайві" 5 рентген. Анатолій Григоренко навіть вночі продумував до дрібниць наступну вахту і креслив схеми. Одного дня на даху реактора втратив свідомість Юрій Білик. Його відсутність товариші помітили вже коли спустилися з висоти на землю. Григоренко міг послати будь-кого на порятунок друга, але побіг сам і виніс його із радіаційного пекла на своїх руках. Недаремно Юрій Білик і донині вважає, що у нього два дні народження. Після роботи на даху реактора, члени Чернігівської ланки у свої намети на березі р. Тетерева не доходили, а буквально приповзали. У кого більше залишалося сил, мив машину. Тоді в районі станції стояла 30-градусна спека, гумовий одяг буквально плавився, а в чоботях і рукавицях по вінця набиралося солоного поту. Костюм же Л-1 після вахти на даху викидати не дозволялося - його щоразу ретельно прали, "виганяючи" у такий спосіб радіацію. "За мною, мужики!" - сотні разів, повторював Анатолій Григоренко і йшов першим. "Давайте чітко все сплануємо: хто підніметься на дах першим, хто подасть ствол, хто пройде далі..." - пропонував командир. І вони радилися, визначали, як краще і роботу зробити, і рентгенів хоча б трішечки менше отримати. Що характерно - ніхто і ні від якого завдання не відмовився. А водій Петро Кислий з першої хвилини перебування у зоні шукав від їхньої наметової бази до станції якусь іншу дорогу, щоб хоча б трішечки безпечнішу. І знайшов, і проклав, і мчав нею з величезною швидкістю. І нею ж поїхали за чернігівцями сумчани, житомиряни, кияни... Всі 7 членів ланки чернігівських пожежників було нагороджено медаллю "За трудовую доблесть". Незважаючи на те, що 70% пожежників Чернігівського зведеного загону отримали дозу опромінювання більше допустимої, ніхто з них не відступив назад. Адже вони знали, на що йшли, знали чим ризикують, але пожежники знали і інше: хто ж це зробить, якщо не вони. Від їх злагоджених дій, професіоналізму залежав успіх багатьох операцій, проведених безпосередньо тут, біля зруйнованого реактора і на території, що прилягає до нього. Взагалі дії пожежників Чернігівщини отримали високу оцінку з боку держави та МВС, 42 працівника пожежної охорони області було відзначено нагородами. Чернігівські пожежники закінчили роботи в зоні ЧАЕС 8 червня 1986 року. За цей час вони виконали покриття захисною плівкою території, будівель, споруд станції загальною площею 1 740 800 кв. м. Дезактивовано портові крани, під'їзні шляхи, майданчики для складування у порту м. Прип'ять на площі 560 000 кв.м. Знято 413 куб. м. і завантажено 105 контейнерів радіоактивного ґрунту. Із залізничних цистерн перекачані 516 куб. м дезактивуючої рідини. Відкачано 8600 куб. м. радіоактивної води. Знято 1420 кв. м захисної плівки з будівель і споруд. Захищено 299 кв. м підлог, стін та вікон компресорної станції, щитів та приладів управління. Погашено лісові пожежі в районі АЕС на площі 62,2 га. Проведена санобробка 2500 голів худоби та дезактивація 530 од. техніки, а також 3 600 000 кв. м території населених пунктів України і Білорусі. На превеликий жаль, не оминуло наших співробітників страшне полум'я Чорнобиля. Передчасно пішли з життя 31 пожежник-ліквідатор. Вічна їм пам'ять та глибока людська вдячність. Доземний уклін тим, хто вижив і донині несе в собі жахливе тавро Чорнобильської катастрофи. Спливатимуть роки, але пам'ять ще не раз повертатиме нас до подій весни 1986 року. Саме вона є рушієм людського поступу й оберегом найвищих моральних цінностей. За інформацією ГУ МНС у Чернігівській області