Чернігівський міський голова Владислав Атрошенко дав інтерв'ю журналісту Артему Шовковому та пабліку (інтернет-спільноті) «Типовий Чернігів», яке транслював також і телеканал "Дитинець" . Інтернет-спільнота за кілька днів до інтерв'ю анонсувала його і запропонувала читачам можливість у коментарях написати ті запитання, відповідь на які вони хотіли б почути від мера. Ці запитання також увійшли в інтерв'ю.
Міський голова з журналістом спілкувався на теми купівлі тролейбусів для КП «ЧТУ», проведення тендерних процедур, будівництва житла та доріг у місті Чернігові та інші.
Відеосюжет спільноти «Типовий Чернігів»:
Нижче наводимо розшифровку того, що розповів міський голова:
Про особисту мотивацію:
- Навіщо було міняти хороше, щасливе і, в принципі , досить забезпечене життя в парламенті на мерство?
- У 33 роки, коли вперше прийшов до парламенту, я щиро вважав тоді, що країна є корупційною. Я, як бізнесмен, надзвичайно високий відсоток від заробленого мусив спрямовувати на захист свого бізнесу і це мене не влаштовувало.
Всі зусилля, як молода людина, надзвичайно щиро, з вірою, що це треба робити і правильно робити. Я разом з такими як я з десятками тисяч людей, мільйонами людей, (я кажу разом, не особисто я) привів до влади такого собі Президента як Ющенко. В нього абсолютно відсутнє відчуття команди, командної роботи – це нарцис. За таких обставин була втрачена абсолютно вся команда, яка поряд знаходилася.
В 2012 році я повернувся до парламенту тому, що я бачив, що по-перше, що в тому окрузі, в якому я знаходився, практично не знали народного депутата – як його прізвище, хто відповідальний за цей округ, чим займається народний депутат. Життя іде. Мені сьогодні 48 років, я народився, отримав освіту на цій землі. Для мене надзвичайно є важливо віддячити цій землі.
Мені байдуже, як це звучить.
Про нелюбов до тендерів:
Є купа стримуючих факторів, як то процедури, як керівнику мені абсолютно не потрібні. Всі процедури є повною нісенітницею.
В моєму розумінні, для мене, як керівника: я в стані і в змозі дотримуючись будь-яких факторів прозорості звітувати перед громадою, чому я прийняв таке, а не інше рішення, за 15 хвилин. За 15 хвилин я в змозі публічно в присутності телекамер прийняти рішення про закупівлю тролейбусів. Що для цього потрібно? Запросити 5 виробників тролейбусів. Кращим виробником є «Бєлкомунмаш» і це, вибачаюсь, факт. Кращим в Україні виробником є «Богдан» луцький. Є політичний фактор: власне виробництво і власні податки (Чернігівський автозавод – ред.).
Ціна питання якості і рівня цих податків. Це не таке райдужне питання, тому що за моєю інформацією в ціні тролейбуса 2% заробітних плат і в цих тільки 2%–18% є місцевий податок по ПДФО. При ціні тролейбуса в 4 мільйони гривень за таких умов місцевий бюджет отримує 36 тисяч гривень.
Я за те, щоб абсолютно прозоро зібрати за 15 хвилин представників «Белкомунмаша», чернігівського зводу «Еталон» і тих, хто захоче. Ми би влаштували ті самі торги. Вони, ці торги, в залежності від комплектації (є кондиціонер чи немає) ця ціна буде коливатися навколо 156-155 тисяч доларів. Мені не потрібно 8 місяців для того, щоб визначити переможця із 5 виробників.
Про епопею з садочком на Масанах:
На сьогодні ситуація з будівництва дитячого садочку на Масанах – це тупість цієї системи. Є об’єкт, у фізичному виразі – це три поверхи: 2 над землею, і є поверх технічний, так званий нульовий цикл.
Якесь собі підприємство, склавши кошторис цих 3 поверхів як об’єкту, воно закладає ціну абсолютно нормальну, навіть завищену, в рамках можливості на нульовий цикл і в 2 рази занижену ціну на 1 і 2 поверх.
Відповідно, якщо ми умовно беремо – ціна нульового циклу одиниця якась, навколо цієї ціни будь-яка поважаюча себе організація буде танцювати. Не буде ніякого чуда. Тому що є державні будівельні норми, є розцінки, є заробітні плати мінімальні, які закладаються. Є ціна певного обсягу робіт, вона може коливатися +/– 5-10%.
Якщо підприємство не добропорядне - закладає півтори ціни на нульовий цикл і по півціни на решту.
Він абсолютно справедливо з арифметичної точки зору перемагає в торгах, тому що ніхто з поважаючих себе організацій не полізе в збитки і не буде торгуватися. Більше того, в цих торгах в нас є ризики того, що у нас поважні фірми взагалі не беруть участь, тому що історія з демпінгом, вона є зрозумілою для них і оці не добропорядні фірми з нульовим циклом за півтори ціни – це і є їхня мета.
Садок повинен був коштувати 45 мільйонів гривень. Перемогла фірма з ціною 31. Це ж нормально, це ж дешевше, справедливо. Далі ця фірма заявляє, що ми не можемо збудувати, ви ж розумієте ми не можемо за 31 збудувати. Або підвищуйте ціну, або ми посудимося з вами пару років. Або ви нас відпустіть з нульового циклу. Це є предмет дослідження не лише правоохоронців, а й Верховної Ради.
Про будівельників, з якими готовий співпрацювати:
Я розумію сьогодні приблизно або на 80%, умовно кажучи, мені відомі всі потенційно спроможні будівельні організації міста Чернігова. В першу чергу, які зацікавлені зробити роботу.
Поважні будівельні компанії – це компанії з історією. Наприклад, у Чернігові це компанія Пузана («Житлокомунсервіс») і «Основабуд-7» Тарасасовців і «Укрсівербуд» Віктора Вереші і компанія «Укртрансбуд», «МЖК-сервіс» Ігоря Желдака.
Про громадських діячів:
Кожного дня хтось заходить, хто називає себе громадським діячем, це доволі цікава історія.
Очевидно, не треба мати освіти, проходити вибори. Можна навісити на себе бейджик «громадського діяча», створити ініціативну групу з 5 або 50 чоловік і приходити та розказувати, що робити. Це гіпертрофована ситуація і я маю дуже серйозні підозри, що ці громадські діячі не репрезентують громадськість.
Про «ШБУ» – 14 і свій зв’язок із ним:
Це нісенітниця, бо є відкриті реєстри і є електронне декларування. Просто є дуже багато людей, з якими я колись працював.
Базовою є відстань асфальтобетонного заводу, для того, щоб ми не возили асфальт за 140 кілометрів. Тому у підрядників повинна бути прив’язка до місця виконання робіт. Серед таких підрядних організацій в області є 4 такі організації. Це ШБУ-14, Менське ШРБУ-82, це ніжинське підприємство. Решта – це заробітчани, яких на дороги загального значення доки я мер, я допускати не буду.
Те, що стосується міждворових проїздів – то ніхто не скаже, що тут є мої підприємства.
Про закиди, що гранітні бордюри «зникають»:
Ну це взагалі дитячий садок. Гранітний бордюр – він вічний, веде себе стабільно в агресивному середовищі при солі.
Максимальний термін життя дороги – 15 років. Але, за твердженнями фахівців, у нас дуже невигідні грунти. Верхній шар є рухомим. Тому для того, щоб у нас була вічною дорога, під нею повинен бути бетон. Так робиться в Німеччині.
Тому бетонні бордюри як розхідний матеріал, вони 10 років стоять. Але їх перевага в тому, що вони однакові. Надзвичайно важко виставити гранітні бордюри, особливо якщо вони різної форми і вистоти.
Це розхідний матеріал, нема чого їх жаліти, до того ж, всі гранітні бордюри ми лишили на місці. Моя позиція така: раз на 10 років треба ставити бетонні бордюри і це забезпечить більш естетичний вигляд.
Це перша частина інтерв’ю. Друга, де міський голова розповість про фонтани, пляж та ринок «Шанхай», теж буде опублікована на сайті Чернігівської міської ради.
Прес-служба Чернігівської міської ради